Наша непроста історія… Чого там тільки не було! Які гострі і несподівані повороти там тільки не траплялися! Так виходить, що мало не кожен поет в Україні у більшій чи меншій мірі торкається питань взаємозв’язку того, що відбувалося колись, і того, що відбувається нині. Але у когось це виходить набагато яскравіше і повнокровніше, аніж у інших. Є поети, що відчувають глибини нашої історії з не меншою гостротою, аніж непрості аспекти нашого теперішнього життя-буття. Саме таким є і наш земляк Олексій Озірний, про якого йтиме мова.
На презентації найсвіжіших номерів часопису «Холодний Яр» чую оголошення – творчий вечір Олекси Озірного… Симоненківського лауреата… у симоненківській (обласній, юнацькій…) бібліотеці.
І перша ж думка – о, це треба не пропустити… Але ж усе-таки життя наше ущільнене, таке неспокійне. Бувають такі накладки, коли хочеш побувати і тут, і там, і ще десь. А побуваєш там, де можеш, а не там, де більше хотілося б.
Але побувати таки пощастило. Хоча автор цих рядків і трошечки запізнився. Сприйняття віршів дуже залежить і від того, де ж ти ці вірші сприймаєш. Презентація номерів «Холодного Яру» проходила, так би мовити, у «бункері» – затишному, напівпідвальному приміщенні у черкаському музеї «Кобзар». А тут – розлоге, світле приміщення читального залу бібліотеки-симоненківки. Глянеш у вікно, а там – найголовніший стадіон міста… Ну, як соковита ілюстрація до літературної події! Бо поет, про якого йде мова – людина спортивна. Та і загалом – особистість багатовимірна. Так, до певної міри непередбачувана, але ж… безперечно неординарна.
Закінчив школу з золотою медаллю, а навчався у вузі потім, чим багатьох здивував, у напрямку фізичного виховання. У школі попрацював. Згадалося, як ще у радянські часи на засіданні літературної студії «Ровесник», де наші шляхи кілька разів тоді перетнулися, Олексій зізнався, як своїм учням у школи розповідав про деякі не надто афішовані сторінки історії України.
Поет… але ж і активний політик. Та і щодо багатостраждальної (а інакше і не скажеш!) національної культури доклав організаційних зусиль – ну, щоб не пригасала… а буйно розцвітала!
А чого ж… Чолов’яга показний… А благородна сивина тільки додає йому шарму! Недарма ж вельми досвідчені у поетичних справах бібліотекарки так і витьохкували, так і щебетали, виразно і емоційно декламуючи вірші поета. Бо поезія і справді ж квітуча. Незважаючи на сувору громадянськість тематики.
Отож і завітав я на творчий вечір тоді, коли він ще тільки розпочався. Але все ж подія вже була у розпалі. Відомий літературознавець і, так би мовити, офіціозний критик Володимир Поліщук упевнено і завзято хвалив симоненківського лауреата. Бо і сам же премію присуджував. Не лаяти ж… Бо і ювілей як не як.
Бува, кажуть і так – бармен пиво не доливає, а літературний критик… не дохвалює. Недохвалювання, коли відверто говорити, ніби і не було. Але і відчуття, що пиво наливають значно вище кухля – теж.
І відомого літературознавця можна зрозуміти. Бо літературознавча стежка – дуже слизька… Бо перехвали політика і поета, а він потім втрапить… у якусь не таку політичну «макітру». Ось тоді і забудуть про політика і поета, а про критика, що політика і поета перехвалив – згадають.
Ну, це звичайно… жарт. Живемо літературою. Робимо одну справу. А якщо, бува, і полемізуємо, то лише з однією метою – щоб наше славне красне письменство було… ну, хоч на крапелиночку яскравішим і кращим!
До речі, ота бюрократична банда… ой, вибачте, написав зовсім не те, що хотів… отож ота експертна рада, що при обласній владі вирішує питання щодо видання книг, могла б і згадати, що є у Шевченковому краї такий поет Олекса Озірний. Могла б і поцікавитись, а чи є у нього щось таке, що земляки ще не прочитали. Бо навіть на обласному рівні графоманствувати – треба у міру! Ну, що ж зробиш, якщо поет при всій своїй рішучості і політичності – такий сором’язливий.
Розписувати як відбувався творчий вечір – не буду. На таких подіях треба усе ж – бувати! Але відчувалося, що поета, кажучи футбольними термінами, «виїзна модель» (трохи віршів… трохи ювілейних похвал…) не влаштовує. Він усе ж намагався активно спілкуватися з аудиторією, просив задавати питання і таки… дочекався питань.
І подібна активність письменника була симпатичною і автору цих рядків, і немалій аудиторії, що була присутня на цій літературній події.
Запам’яталась і думка висловлена поетом – …розчарованим писати поезії важко! Це так – у нас є і сумніви, і розчарування! Але ж і перспективи є. Отож і побажаємо поету і надії, і натхнення! І, звичайно ж, нових книг.