«Наши люди в булочную на такси не ездят!», а у Дахнівку на ярмарок – запросто!

«Наши люди в булочную на такси не ездят!», а у Дахнівку на ярмарок – запросто!

Сьогодні – День таксиста. І як тут було не згадати знаменитий вислів управдомши з «Діамантової руки»? Між іншим доречно буде пригадати, що цей, як і десятки інших кіношних афоризмів до своїх стрічок, вигадав сценарист, великий дотепник і життєлюб родом із Золотоноші Яків Костюковський (1921-2011). На Черкащині минуло тільки перші сім літ його довгого і успішного творчого життя, та свою найменшу батьківщину Яків Аронович ніколи не забував. Востаннє відвідав Золотоношу за чотири роки до смерті…

То куди ж наші, хоч би й черкаські люди, їздили на таксі і скільки це коштувало? Скільки машин із шашечками обслуговувало жителів обласного центру? Статистику в Союзі шанували, і хоч вона вже тоді трохи прибріхувала, загалом «можна вірити». На початок 1972 року таксомоторний парк міста налічував 200 машин. Це були «Волги» і зовсім небагато «Москвичів», їх першу партію вивели на шляхи лише наприкінці року попереднього.
Дирекція місцевого автопідприємства 23001, а простіше – таксомоторного парку, час від часу інформувала городян про систему організації своєї роботи. З повідомлень випливало, що відстань перевезень обмежувалася населеними пунктами Мошни, Нечаївка, Вергуни, Медведівка, Боровиця, Чехівка, Ірдинь, Золотоноша та станція ім. Шевченка за Смілою.

«Наши люди в булочную на такси не ездят!», а у Дахнівку на ярмарок – запросто!

Громадяни винаймали таксомотори в порядку живої черги на стоянках. Такими тоді були Залізничний вокзал, центр (на вул. К.Маркса, 30 – біля контори таксопарку), Аеропорт, Центральний ринок (на вул. Леніна), на розі вулиць Р.Люксембург і ХХ Партз’їзду (тепер проспект Хіміків), готель «Турист» у парку 50-річчя Жовтня. У весняно-літній період машини базувалися ще біля Річпорту, а у ярмаркові вихідні – у Дахнівці.
Вгледівши «Волгу» із зеленим вогником також можна було класично підняти руку і з вірогідністю приблизно 50/50 таксист би вас «підібрав». Або, подзвонивши на номер 2-20-74, викликати таксомотор під будинок.

Тоді набирали чинності купа пунктів, норм і правил. По-перше, замовник мав би це зробити не менш як за півгодини до обумовленого часу подачі і не більш як за дві доби, але тоді йому слід було б оформити письмове замовлення у конторі. По-друге – сплатити за цю послугу комісійний збір, 20 копійок, і бути готовим до того, що у випадку відмови від замовлення доведеться сплатити ще стільки ж, а якщо таксі вже виїхало на виклик – то й за відстань, яку проїхала машина за показниками таксометра. Окрім зазначених тарифів основними були такі: 10 копійок – за посадку, 10 – за кожен кілометр шляху, 50 – за простій до 30 хвилин. Час простою з вини замовника більш як півгодини не допускався. Так що з такими цінами і в булочну можна було їздити, тим більше, коли в тебе у картузі – 500 карбованців «новими».

«Наши люди в булочную на такси не ездят!», а у Дахнівку на ярмарок – запросто!

На статус найпопулярнішого міського транспорту таксомотори, ясна річ, не претендували. І принципова відмінність з теперішніми часами полягає в тому, що нині машин з шашечками достатньо, та у основної маси людей користатися ними бракує коштів, а тоді було з точністю до навпаки. А щоб збагнути співвідношення у перевезеннях, наведу дані за 1973-й, то рівно 45 літ тому. Упродовж нього на міські автобуси було продано 84 мільйони талонів, на тролейбуси − 28 мільйонів, «бронза» – за таксі, послугами якого скористалися 2 мільйони 900 тисяч пасажирів. Далі – квитки залізниці, за якими вирушили в дорогу 520 тисяч черкащан і, нарешті, авіатори, які перевезли 180 тисяч наших земляків. Цей показник хоч і останній, та по-своєму вражаючий, коли знати про те, що на початку 1973 року в Черкасах народився 200-тисячний житель.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x