Христос воскрес! І ми з Ним

Христос воскрес! І ми з Ним

Українська душа має одну цікавенну особливість. Вона надзвичайно широка. Настільки, що просто безмежна. Достатньо лише погортати словник української мови, щоб зрозуміти, скільки всього з’єдналося і злилося в кожній краплинці нашої ментальної крові. Кімерійці, скіфи, сармати, нормани, турки, – кого тут тільки не було. І кожне, хто топтало наш ряст, вносило сюди і частку своєї природи, генофонду, історії і вірувань… Дивно, та чи не найпотужнішим струменем в ній стала християнська релігія. І саме її візантійський варіант. Йому вдалося сплавити все, що було до і прийшло після в єдиний кістяк і підкорити суцільній меті. Фундаментальні основи цього вчення настільки глибоко сплетені з нашим єством, що навіть люди, які вважають, що вони сповідують інші релігії, роблять це по-християнськи. Не вірите? Просто, зазирніть у внутрішню суть своїх найпотаємніших «я маю це зробити» і «ні, так не можна», і ви побачите там чіткий відбиток слів, промовлених на одному з пагорбів Галілеї, який згодом назвали Горою Блаженств.

Та значно більшу популярність має зовсім інша гора. Та, на якій завершили свій не надто довгий вік троє чоловіків. Завершили, скажімо по-правді, так, як би не хотів це зробити жоден з нас. Не буду зупинятися на улюбленій показовій смертній карі римлян. Кому цікаво трішки розігнати шаблони в голові, пов’язані з красивою картинкою розп’яття, яку подає кінематограф і стандартна церковна традиція, – погугліть. Сьогодні мова про інше. Зокрема про те, що було після.

Ще зі свого атеїстично-комуністичного піонерського дитинства знаю, що ідея воскресіння не нова. Одін, Іштар, Осіріс, Діоніс – ці імена померлих і воскреслих богів відомі кожному, хто бодай трохи цікавиться історією до Христа. І якщо вже на те пішло, то той же Старий Заповіт теж має випадки воскресіння після смерті. От тільки в жодному іншому випадку не йшлося про жертовність заради інших. І всі решта, що «смертю смерть долали» прокладали таким способом шлях лише для себе любимого. Він же не просто пройшов – відкрив двері.

Феномен Ісуса навіть не в тому, що Він воскрес Сам, а в тому, що подарував надію на воскресіння кожному. Віддати все, до останку, для того, щоб ті, кого любиш, отримали шанс вирватися з замкненого кола. Пройти крізь пекельні страждання для того, щоб звільнити від них дорогих тобі. Розірвати завісу між темрявою і світлом, схопитися закривавленими руками за краєчок неба і підтягти його до землі, щоб твої друзі могли бодай побачити його красу. Померти, щоб народити… віру. Така була мета. Таким став шлях. І так він відкрився для нас.

Великдень. День, коли ми радіємо, бо отримали шанс. День, коли найнікчемніша з позиції соціуму людина отримала можливість «сьогодні ж бути зі Мною в раю». А той, хто хоча б раз стояв на краю, знає, як багато важить можливість і яку силу має віра в те, що ти зможеш. Великдень… Це не просто радість від того, що Один з Трьох, Котрі Єдині, помер і воскрес. Це радість тому, що я маю шанс стати краще. Що маю шанс воскреснути із гроба обставин, в яких опинився можливо і з власної вини. Що маю можливість піднятися в небо із темряви своїх ілюзій і нав’язаних переконань. Що можу зірвати з себе саван своїх страхів. Що кожен має цей шанс. Саме це приходить мені на думку кожен раз, коли чую «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував!»

 

Христос Воскрес. І дав нам не просто надію, а приклад. Воскресаймо й ми!

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x